Урок у системі особистісно орієнтованого навчання
Проектування навчального процесу в особистісно орієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню свободу вибору в роботі з цим матеріалом. Важливо, як цей матеріал викладач використовує на уроці.
Функції та форми організації уроку
Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.
Для цього викладач, працюючи з групою у полілоговому режимі, виділяє різні індивідуальні семантичні «коди» та, спираючись на них, відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.
Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і викладач по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати викладач за допомогою всієї групи на уроці.
Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від викладача спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.
У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Викладач постійно звертається до групи із запитанням типу:
• що ви знаєте про це?
• які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)
• де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?
• з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.
У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки викладач, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки викладач, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.
Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до учнів, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.
Основні вимоги до уроку
Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:
• пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
• орієнтація та процес навчання;
• орієнтація на особистісні досягнення учнів;
• створення емоційно-актуального фону уроку;
• чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
• раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;
• використання активних методів навчання;
• зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
• формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
• заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Засоби досягнення мети
Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.
Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:
• використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб’єктний досвід учнів;
• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;
• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;
• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;
• створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.
Виділення загальних завдань та засобів організації особистісно зорієнтованого уроку має бути конкретизоване викладачем у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту.
Для того щоб бути суб’єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування - Організація - Реалізація - Контроль - Оцінка.
Загально-педагогічні вимоги до уроку
1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
3. Орієнтація на процес навчання.
4. орієнтація на особистісні досягнення учнів.
5. Тривимірне навчання.
6. Створення емоційно-актуального фону уроку.
7. Педагогічний такт і культура мови.
8. Пізнавальна самостійність учнів.
9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.
10. Безперервний поступ.
Дидактичні вимоги до уроку
1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.
2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
3. Використання активних методів навчання.
4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.
5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.
6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.
7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.
8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.
9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
10. Організоване закінчення уроку.
Психологічні вимоги
1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.
2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.
3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.
4. Педагогічна етика і психологічний такт.
Гігієнічні вимоги
1. Температурний режим.
2. Норми освітлення.
3. Провітрювання.
4. Відповідність нормативам шкільних меблів.
5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.
Самоаналіз уроку
• Місце даного уроку в темі;
• специфіка уроку;
• тип уроку;
• реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;
• розподіл навчального часу;
• використані методи навчання;
• використані форми навчання;
• здійснення диференційованого підходу до навчання;
• організація контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок;
• використання навчально-матеріальної бази кабінету;
• психологічний клімат на уроці.
Проектування навчального процесу в особистісно орієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню свободу вибору в роботі з цим матеріалом. Важливо, як цей матеріал викладач використовує на уроці.
Функції та форми організації уроку
Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.
Для цього викладач, працюючи з групою у полілоговому режимі, виділяє різні індивідуальні семантичні «коди» та, спираючись на них, відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.
Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і викладач по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати викладач за допомогою всієї групи на уроці.
Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від викладача спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.
У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Викладач постійно звертається до групи із запитанням типу:
• що ви знаєте про це?
• які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)
• де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?
• з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.
У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки викладач, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки викладач, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.
Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до учнів, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.
Основні вимоги до уроку
Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:
• пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
• орієнтація та процес навчання;
• орієнтація на особистісні досягнення учнів;
• створення емоційно-актуального фону уроку;
• чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
• раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;
• використання активних методів навчання;
• зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
• формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
• заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Засоби досягнення мети
Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.
Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:
• використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб’єктний досвід учнів;
• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;
• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;
• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;
• створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.
Виділення загальних завдань та засобів організації особистісно зорієнтованого уроку має бути конкретизоване викладачем у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту.
Для того щоб бути суб’єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування - Організація - Реалізація - Контроль - Оцінка.
Загально-педагогічні вимоги до уроку
1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
3. Орієнтація на процес навчання.
4. орієнтація на особистісні досягнення учнів.
5. Тривимірне навчання.
6. Створення емоційно-актуального фону уроку.
7. Педагогічний такт і культура мови.
8. Пізнавальна самостійність учнів.
9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.
10. Безперервний поступ.
Дидактичні вимоги до уроку
1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.
2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
3. Використання активних методів навчання.
4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.
5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.
6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.
7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.
8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.
9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
10. Організоване закінчення уроку.
Психологічні вимоги
1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.
2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.
3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.
4. Педагогічна етика і психологічний такт.
Гігієнічні вимоги
1. Температурний режим.
2. Норми освітлення.
3. Провітрювання.
4. Відповідність нормативам шкільних меблів.
5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.
Самоаналіз уроку
• Місце даного уроку в темі;
• специфіка уроку;
• тип уроку;
• реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;
• розподіл навчального часу;
• використані методи навчання;
• використані форми навчання;
• здійснення диференційованого підходу до навчання;
• організація контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок;
• використання навчально-матеріальної бази кабінету;
• психологічний клімат на уроці.
Немає коментарів:
Дописати коментар